Автомобільний світ розколовся на непримиренні табори, і, схоже, цей розлом уже не зашити. З одного боку барикад – затяті проповідники електричного майбутнього, ті, хто з піною біля рота доводить, що все, що не живиться від розетки, приречене на вимирання. З іншого – вперті романтики старої школи, для яких гуркіт двигуна та аромат бензину – це не просто звук і запах, а справжні символи свободи на колесах. Але поки ці два світи люто міряються силами, осторонь, ніби тінь на горизонті, набирає обертів третій гравець – загадковий і непередбачуваний водень.
Ця глобальна битва технологій викликає розгубленість у головах звичайних автовласників. Невпевненість у завтрашньому дні змушує багатьох замислитися про прагматичні кроки вже сьогодні. У такій ситуації цілком логічно виникають думки про те, що краще продати авто з традиційним ДВЗ, поки воно ще в ціні, і переглянути свої транспортні звички. У цій ситуації пошук швидкого та прагматичного рішення неминуче виводить на ринок термінового продажу автомобілів. Починається активний моніторинг пропозицій: автовласники шукають надійний викуп авто Київ, уважно аналізують, наскільки вигідна скупка авто Київ від різних гравців ринку, або просто вивчають компанії, що пропонують автовикуп у Києві. Зрештою, щоб уникнути паперової тяганини та виснажливих торгів, вибір багатьох зупиняється на профільних фахівцях. Професійна послуга Автовикуп, яку надає надійна компанія Автовикуп, дозволяє закрити питання продажу буквально за день, позбавляючи від усіх супутніх турбот. Саме на тлі цих цілком земних турбот суперечки про майбутнє здаються ще гострішими.
Про водневі машини говорять давно – десятиліттями, якщо бути точним. Але для більшості з нас, хто крутить кермо щодня, це все ще звучить як сюжет фантастичного фільму. Проте, такі титани індустрії, як Toyota та Hyundai, не здаються: вони вливають мільярди в розробки, а заголовки раз у раз кричать про нові досягнення. То що ж це – відчайдушний ривок проти вітру змін чи далекоглядна ставка на те, що ми поки не в змозі оцінити? Чи може водень стати справжнім третім маршрутом у завтрашній день транспорту, чи це просто красива, але шалено дорога дорога в нікуди? Давайте спробуємо розкласти все по поличках.
Два шляхи водню: паливні комірки (FCEV) та водневі двигуни (H2-ICE)
Для початку розберемося: водневий автомобіль – це не один звір, а два абсолютно різні створіння, об’єднані лише спільним паливом – найлегшим елементом таблиці Менделєєва.
Шлях перший: витонченість електрохімії (FCEV)
Машина на паливних комірках (FCEV) – це, по суті, електромобіль, який сам собі електрику й видобуває. Забудьте про громіздкі батареї: тут у гру вступають легкі композитні балони з воднем та хитромудрий блок паливних комірок. Усередині цього дива техніки твориться майже алхімія: водень (H₂) з резервуарів стикається з киснем (O₂), який просто береться з повітря. У підсумку – тиха реакція, що народжує струм для електромотора, а на виході – лише краплі чистої води (H₂O).
Зірки цього шоу – елегантна Toyota Mirai, вже в другому поколінні, і модний кросовер Hyundai Nexo. Їхній козир? Зручність, майже як у бензинових побратимів: повний бак за 3-5 хвилин, і ти готовий котити 500-650 кілометрів без зупинки. Усередині – тиша, затишок і динаміка, гідна топових електрокарів. Але є нюанс: ціна кусається, а технологія – не з простих. Для роботи комірок потрібна платина, яка коштує як крило літака, та й водень має бути чистішим за сльози немовляти – інакше логістика перетворюється на головний біль.
Шлях другий: гаряча душа (H2-ICE)
А ось водневий двигун внутрішнього згоряння (H2-ICE) – це вже привіт з минулого, переосмислений на новий лад. Toyota тут попереду планети всієї: беремо звичайний ДВЗ, перебудовуємо його під водень, і вуаля – він горить у циліндрах, штовхає поршні, як у старі добрі часи.
Поки це справа експериментів: Toyota ганяє водневі Corolla і Yaris на трасах витривалості, а заодно майструє двигун для суворого пікапа Hilux. Чим чіпляє? Тим, що зберігає дух живого мотора – його звук, його характер, – такий улюблений фанатами заліза. Плюс – ніяких тобі платинових витребеньок, конструкція простіша і дешевша. Але й тут не без підступу: ефективність нижча, ніж у комірок, а згоряння водню в повітрі з азотом народжує оксиди азоту (NOx). Менше, ніж у бензину, але все ж не нуль.
Водневі бар’єри: заправки, гроші та “кольори”
Припустимо, інженери виліпили ідеальну водневу машину. Але на шляху до гаражів вона натрапить на три залізобетонні перешкоди, які відкидають мрії про масовість кудись у далеке майбутнє.
Перше – це заправки, точніше, їхня відсутність. Будь-який водій запитає: “А де мені, власне, взяти паливо?” У Європі сьогодні понад 700 тисяч зарядок для електрокарів, а водневих станцій – всього лише близько 300. Німеччина попереду із сотнею з гаком точок, але це крапля в морі для комфортних поїздок. Та й будувати такі станції – не те що шнур від розетки протягнути: дорого, складно, довго.
Друге – ціна. Водень “на колонці” б’є по кишені не гірше за елітне віскі. У тій же Німеччичині за кілограм – а це приблизно 100 км шляху – просять 13-15 євро. Їздити на водні виходить дорожче, ніж на бензині, і вже точно в рази дорожче, ніж заряджати електрокар вдома за нічним тарифом.
І третє – “колір” водню, та сама дрібниця, про яку рідко говорять вголос. Виявляється, не весь він однаково корисний для планети:
- Сірий: дешевий, з газу, але з купою CO₂ на виробництві – екологія плаче.
- Синій: той же сірий, але з уловленим вуглецем. Уже краще, але технологія дорога і не ідеальна.
- Зелений: мрія екологів – з води і сонця. Тільки коштує як квиток у космос.
Один розумник з Bosch якось сказав: “Водень – це круто, тільки якщо він зелений. Інакше ми просто переносимо вихлоп з однієї труби на іншу”.
Глухий кут чи третій шлях?
Чи є водень глухим кутом? Ні, звичайно. Але чи стане він масовим третім шляхом для легковиків років через 10-15? Швидше за все, ні. Електромобілі на батареях пішли занадто далеко вперед – по заправках, по ціні, по готовності до життя.
Але списувати водень з рахунків зарано. Його доля – не тіснити Tesla Model 3, а вирішувати завдання, де батарейки пасують. Уявіть: вантажівки на далекі рейси, автобуси між містами, поїзди, кораблі – там, де потрібен величезний запас ходу і пара хвилин на заправку, а важкі акумулятори – як гиря на нозі. Ось тут водень розквітне в найближчі роки.
Для звичайних машин він залишиться рідкісним гостем. FCEV приживуться хіба що в автопарках великих компаній або в куточках світу, де водневі станції – не міраж. А H2-ICE, можливо, запалить серця гонщиків і тих, хто хоче гуркоту мотора без вуглецевого сліду.
У підсумку майбутнє транспорту – це не одна дорога, а строката карта, де уживаються різні шляхи. І водень, особливо зелений, точно займе своє місце – не в кожному дворі, а там, де його сила незамінна.
